15-16 червня в російському Єкатеринбурзі відбулося засідання Ради голів держав-членів Шанхайської організації співробітництва (ШОС). У фокусі уваги учасників знаходилися політичні, економічні, соціальні проблеми, шляхи врегулювання регіональних конфліктів та механізми забезпечення регіональної співпраці.

Незважаючи на не надто чисельний склад, ШОС є регіональною організацією із «глобальним звучанням», оскільки її членами є Китай та Росія. А тому прийнята за результатами саміту Декларація становить інтерес не лише для членів організації, але й для численних інших держав, до яких належить і Україна.

Сімнадцять пунктів Декларації стосуються широкого кола проблем, але три з них заслуговують на особливу увагу:

- бачення майбутнього світоустрою та загальні принципи забезпечення стабільності;
- підтримка фінансової, економічної та енергетичної безпеки;
- врегулювання міжнародних та регіональних конфліктів.

Ці три проблеми є фундаментальними для діяльності ШОС із самого моменту її створення, і сьогодні підхід Організації до кожної з них зачіпає інтереси України.

1. Країни ШОС вже не вперше підкреслили настання ери мультиполярності та пов’язаної із нею координованої діяльності держав (в тому числі і в рамках ООН) задля забезпечення міжнародної стабільності. З точки зору висловлення політичної позиції (насамперед Китаю та Росії), в цьому немає нічого дивного або небезпечного. Небезпеку, однак, може являти собою конкретний зміст, що його вкладають країни-члени в абстрактну концепцію мультиполярного світоустрою. Ключова вада мультиполярних систем полягає в їхній нездатності застосовувати механізми колективної підтримки безпеки, в тому числі й за участі універсальних міжнародних організацій. Внаслідок цього, рано чи пізно, всі відомі історії мультиполярні конструкції «сповзали» до розподілу світу на сфери відповідальності. Що не додавало світоустрою ані безпеки, ані демократичності.

    

   Контекст, в якому ШОС в чергове висловлює свою відданість принципам мультиполярності, насторожує. В Центральній Азії тривають локальні конфлікти; по периметру кордонів Китаю та Росії – зони регіональної нестабільності. Влітку 2008 року відбувся відкритий військовий конфлікт за участі Росії на Кавказі. Чи не є в таких умовах гасло про мультиполярність фактичним закріпленням регіонального поділу світу на сфери впливу за умови невтручання «великих держав» у справи одна одної? Якщо ШОС пропонує світові саме таке трактування мультиполярності, то до нього потрібно підходити критично. України це стосується безпосереднім чином, адже її зацікавленість у розв’язанні регіональних конфліктів в басейні Чорного моря залишається високою.

 

2. Чи не найбільша за обсягом частина Декларації присвячена економічним, фінансовим та енергетичним проблемам. У формулюваннях відповідних пунктів можна помітити бажання країн-членів ШОС збільшити власний вплив на світові економічні процеси; брати активнішу участь у фінансовому міжнародному житті, яка б відповідала новим, з їхньої точки зору, економічним реаліям. В цьому теж немає нічого дивного або нового.

    

   Більш важливим є зафіксоване в Декларації бажання країн-членів зміцнювати співпрацю на енергетичному ринку. У стратегічній перспективі ця співпраця може призвести до того, що більша частина енергоресурсів країн-членів ШОС працюватиме на динамічну індустріальну економіку Китаю. Вже сьогодні Китай являє собою фактично безмежний ринок споживання нафти й природного газу; а обсяги російського експорту цих енергоресурсів до Китаю обмежуються лише потужностями існуючих трубопроводів та фінансовими затратами на спорудження нових. Закріплення такої тенденції означатиме повільне перетворення російського енергетичного сектору на сировинний придаток китайської економіки. Це, в свою чергу, означатиме зменшення постачань російських енергоресурсів до інших ринків, насамперед – в Європу. Якщо це станеться, Україна, як найбільша транзитна держава, постраждає чи не найдужче від усіх.

 

3. Третій важливий пріоритет діяльності ШОС стосується врегулювання регіональних конфліктів. Тут також є суперечливі мотиви. З одного боку, задекларовані принципи неподільної безпеки, рівноправ’я, взаємної поваги та невтручання у справи суверенних держав віддзеркалюють тверезий підхід до розуміння сучасної практики миротворчості. Але з іншого боку, висловлена країнами-членами повага до цінностей миру, толерантності, згоди у міжнаціональних та міжконфесійних відносинах викликає певну недовіру, особливо на тлі задіяних стратегій врегулювання конфліктів (міжнаціональних та міжетнічних ) на території Росії та Китаю; підходів до відновлення миру в Центральній Азії та інших практичних кроків, які частіше покладаються на військову силу та апарат державних репресій, ніж на задекларовані принципи взаємної згоди.

    

   А між тим, підходи та практика врегулювання конфліктів на широких теренах ШОС цікавлять Україну. Тут випробовуватимуться механізми врегулювання, які, цілком ймовірно, поширюватимуться на інші проблемні точки, зокрема на «заморожені конфлікти», важливі для національної безпеки України.

Завдяки неоднозначності та прихованим концептуальним суперечностям результати чергового саміту ШОС важко оцінити на підставі лише офіційних заяв учасників. Необхідно оцінювати ширший контекст, і саме в цьому контексті для національних інтересів України з’являються виклики. Вони здебільшого носять абстрактний характер і відкладені у часі, але можуть мати й конкретні практичні наслідки, зокрема в тому, що стосується енергетичної безпеки Чорноморського регіону чи розв’язання «заморожених конфліктів». Для мінімізації негативних та максимізації позитивних наслідків ініціатив ШОС, Україна також може докласти зусиль, використовуючи як механізми двосторонньої співпраці із Росією, Китаєм та країнами Центральної Азії; так і багатосторонній формат СНД. Адже останнім часом східний вектор зміцнення національної безпеки не поступається за важливістю західному.