12-13 квітня у Вашингтоні відбудеться представницький саміт з ядерної безпеки. Український МЗС спробує скористатися цією можливістю для організації зустрічі Президента Януковича із провідними державними діячами США, розраховуючи, в тому числі, на приблизно півгодини уваги Президента Обами. Цей візит завершить півторамісячний період дипломатичної активності Януковича, що розпочався із візиту до Брюсселя, і поставить крапку з комою у виробленні подальших магістральних орієнтирів української зовнішньої політики.

Президент Янукович може відмовитися від запрошення Обами взяти участь у саміті, якщо не вдасться організувати його зустріч із американським колегою. Можливо, така позиція є помилковою. І ще можливо, що, навпаки, розмова із Обамою цього квітня може обмежити, а не розширити зовнішньополітичні можливості України.

Короткотермінова зустріч із американським Президентом вимагає ретельної, довгої, підготовки. Ще вона вимагає наявності чіткого зовнішньополітичного курсу і усвідомлення того, якої допомоги потребує від США Україна і що вона може запропонувати американцям. Ця вимога вільна від будь-яких ідеологічних нашарувань. Це – як раз той самий прагматизм зовнішньої політики, про який так люблять вести мову різні українські міністри закордонних справ. З Президентом США лідери держав на кшталт України зустрічаються винятково рідко, а для Віктора Януковича така зустріч може виявитися першою й останньою. За цих умов умовна «вартість» кожної хвилини розмови зростає до астрономічних показників. А це означає, що кожну з цих хвилин потрібно використати на якомога конкретніші розмови.

В принципі, Президент Обама просигналізував про те, що його цікавитиме. Насамперед, це основна тема саміту – ядерна безпека. Сама присутність українського Президента на цьому заході є вельми бажаною з огляду на без’ядерний статус та історію роззброєння України. Окрім цього, деякі пріоритети США розкриті в нещодавніх інтерв’ю колишніх та нинішніх посадовців. Це – реформи в Україні, енергетика, позиція України стосовно регіональних конфліктів, а також більш широкий контекст відносин з Росією й місця, яке Україна бачить для себе у регіональній системі безпеки. Додати до цього можна ще формат співробітництва між Україною та НАТО за нових умов, спільну боротьбу із міжнародним тероризмом та, можливо, проблему американської системи ПРО в Європі – і коло питань, що цікавлять США, буде визначене.

Але якщо ми спробуємо зробити приблизно те саме по відношенню до позицій українського Президента – нас чекатимуть проблеми. Незрозуміло, що саме пропонуватиме чи проситиме Віктор Янукович в ході переговорів. Чи потрібна Україні американська допомога у здійсненні реформ, наприклад військової? Якщо так, то в якому форматі це відбуватиметься, з огляду на проголошений курс на позаблоковість? Як саме Україна будуватиме свої відносини із НАТО, і чи проводитимуться на її території спільні навчання? Яким може бути внесок України у боротьбу із міжнародним тероризмом чи з розповсюдженням ядерної зброї? Відповідей на ці питання немає не тому, що Віктор Янукович хоче їх приховати. Їх немає в принципі. І не може бути, доки прагнучи нової «багатовекторності» Україна залишається без визначених пріоритетів, стратегічних партнерів, ключових напрямі зовнішньої політики та, останнє, але не за значенням – джерел загроз національній безпеці. Іншими словами, Україна, насамперед в силу відсутності власних визначених національних інтересів – просто не знає, хто для неї є ворогом, хто – партнером, а хто – союзником.

Для того щоб мати конкретний порядок денний для розмови з Обамою, потрібно було доводити до завершення основні проблемні теми у відносинах з Росією. Послідовність візитів була побудована, з огляду на це, цілком правильно. Але змісту вона набула б тільки в тому випадку, якщо б кожні попередні переговори призводили до визначених результатів, а ті, в свою чергу, були б основою для нових переговорів.

Рекомендована література

Навчальний посібник "Міжнародні конфлікти" є одним з перших українських видань з теоретичних проблем сучасної конфліктології. Ознайомившись з ним, читач...

З Росії Янукович повернувся ні з чим. Крім повної невизначеності в тому, що стосується майбутнього формату україно-російських відносин, участі України в різних російських інтеграційних проектах, основних параметрів регіональної системи безпеки. Наслідком цього є несистемні заяви і ініціативи, частково нові, а частково – старі. Про позаблоковість, євроінтеграцію та інші речі, які погано між собою поєднуються. Частина можливої розмови Президентів в силу цього буде як раз присвячена уточненню позицій України по цілому ряду проблем, але чи це та розмова, яка може принести користь зовнішній політиці України?

Непідготовлена належним чином зустріч із американським Президентом – це гірше, ніж відсутність зустрічі. Півгодини протокольної розмови, що засвідчить брак ініціативи та відсутність конкретних пропозицій з українського боку, може рішучим чином зменшити зацікавленість США в Україні, вже й так не надто високу.

«Завдяки» таким реаліям сьогоднішньої зовнішньої політики України, крапка з комою, що буде поставлена Президентом Януковичем в середині квітня в Вашингтоні, може стати початком нового «сірого» етапу її діяльності на світовій арені. Етапу, що відтворюватиме серію малозмістовних заяв, вже зроблених в Брюсселі та Москві; асиметричних та некомпенсованих поступок, на які змушена йти сторона, що не повною мірою знає, чого прагне; та загальну деградацію зовнішньополітичного курсу до стану повної реактивності. І тоді Україна довго чекатиме наступних шансів зацікавити собою світове співтовариство так само, як Президент Янукович може довго чекати наступної можливості зустрітися із американським Президентом.