ЗАСТЕРЕЖЕННЯ:

Центр дослідження міжнародних відносин (CIRS) не несе відповідальності за зміст матеріалів в даному розділі і не обов'язково поділяє погляди авторів цієї публікації.

Матеріал підготовлено Наталі Ватаманюк, Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича.

Науковий керівник – асист. Гуйтор М.М.

На сьогодні Україна через своє геополітичне становище потрапляє у сфери інтересів багатьох держав, а особливо цікавою вона є для Російської Федерації. Це пояснюється, по-перше, потребою в південному порту: і для торгівлі, і як бази для операцій Російського військово-морського флоту. Росія наразі орендує військовий порт у Севастополі, але термін договору спливає в 2017 р.  По-друге, Україна утворює політичний, ідеологічний та географічний бар’єр між Росією та більшістю колишніх східноєвропейських радянських республік. Російське домінування в Молдові, Румунії, Угорщині, Болгарії та решті Балкан неможливе без того, щоб спершу забезпечити панівне становище в Україні. По-третє, вільна західно-орієнтована Україна може приймати військові частини та кораблі США чи НАТО. Виходячи з цього, РФ намагається закріпити свій вплив такими можливими способами:

1. Використовуючи енергозалежність України та тиск у різних сферах економічного життя, встановити свій контроль над українською політикою.

 

2. Втягнути Україну до військово-політичного союзу з Росією.

 

3. Використовуючи економічний тиск, домогтися кадрових змін в українській владі.

 

4. Федералізувати Україну, щоб згодом поглинути її по частинах² .

У випадку формування федеративного устрою в Україні припускаємо, що АР Крим стане пріоритетним питанням для РФ. Задля реалізації свого плану остання використовує політичний, економічний, військовий тиск, інформаційні технології, та спекулює релігійним питанням. Не погоджуються з політикою східного сусіда український уряд, який обстоює територіальну цілісність України, кримські татари, які вимагають автономії в складі України, і значна частина місцевих українців, яких тривожать русифікація півострова. Враховуючи протистояння проукраїнських та проросійських суб’єктів політики, виникає можливість зростання етнічних конфліктів.

Під етнічним конфліктом сучасна наука розуміє конфлікт з певним рівнем організованої політичної дії суспільних рухів, масових безпорядків, сепаратистських виступів – аж до громадянської війни, де протистояння відбувається на межі етнічної спільноти. Особливу функцію в етноконфліктах виконують психологічні відмінності його учасників. А одним із способів подолання психологічних бар’єрів повинно виступити зближення культур. Зокрема, результати соціологічного дослідження психологічних характеристик  української та російської спільнот дозволяють стверджувати, що їх поведінка більшою мірою орієнтована не на протистояння, а на взаєморозуміння і навіть взаємопроникнення¹ . Професор з Карлтонського університету Т.Кузьо відзначає «низький рівень ворожості між етнічними росіянами та українцями в Криму»⁵ . Тож реальне протистояння відсутнє. А от екстремізм, радикалізм, конфліктність на півострові, про які пишуть ЗМІ, криється у спробах РФ цілеспрямовано нагнітати ситуацію задля досягнення своїх стратегічних цілей – посилення впливу в Чорноморському регіоні, тиску на Київ з метою ухвалення вигідних міжнародних рішень, отримання доступу до економічних контактів і природних ресурсів Чорного моря.

Варто згадати історію з роздачею російських паспортів мешканцям Криму (як це в принципі було і в Південній Осетії). Хоча на півострові і без цього живе достатня кількість росіян. Відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вони складають 58,5 % від загальної чисельності мешканців АР. І в разі провокування невеличкого етнічного конфлікту, жертвою якого, наприклад, стане кримчанин з російським паспортом, Росії навіть не потрібно вводити до Криму війська, оскільки Чорноморський флот вже тут перебуває.  Представник Росії в НАТО Д.Рогозін, зазначив, – «Ми будемо забезпечувати безпеку своїх громадян скрізь, де б вони не проживали – хоч серед білих ведмедів, хоч в Африці, хоч в США. Це конституційний обов’язок нашого керівництва – забезпечувати життя  і людську гідність громадян Росії»⁴ . А за словами депутата Держдуми Росії К.Затуліна усі українсько-російські проблеми можуть легко вирішитись іншим способом. «Українська влада, яка так не хоче бачити нас на своїй території, могла б просто вирішити цю проблему, повернувши Крим Росії», –  зазначає Затулін³ .

Тож, як бачимо, незважаючи на взаємне примирення українців і росіян у АР Крим Росія всякими способами намагається пробудити сепаратистські настрої на півострові, чим зумовлює можливе відділення його від України та збільшення свого впливу в Чорноморському регіоні.

Список використаних джерел:

1. Вязова Р.В. Етнічні процеси на Україні: конфлікт чи взаємодія.— http://www.rusnauka.com/23_SND_2008/Istoria/26496.doc.htm Дата перегляду 10.10.2009
2. Діяк І.В. Україна – Росія (історія та сучасність).— К.: ВАТ «Книжкова друкарня наукової книги», 2001.— http://one.xthost.info/newbabilon/ukrros/index.html Дата перегляду 09.10.2009
3. Затулін вимагає віддати Крим Росії.— http://tsn.ua Дата перегляду 12.10.2009
4. Тищенко Ю. Дещо про проблеми «неспірного Криму»// Криська світлиця.— 2008.— №37
5. Andreas Umland Will There Be a Second Crimean War?// Global Politician.— 2009.— May

Annotation

At present Ukraine because of its geopolitical position falls in the interests of many states. Russia uses political, economic, military pressure, information technologies, speculates religious questions and stirs up separatist tendencies in Crimea to achieve its strategic objectives. So, it allows Russia to consolidate its influence in the Black Sea region.