Зовнішня політика Президента Вороніна була чимось схожою на українську. В її основі лежала своєрідна концепція багатовекторності, націлена на врівноваження впливу Румунії та Росії. Збереження суверенітету та територіальної цілісності Молдови – а лише за таких умов комуністи можуть надалі утримувати владу – лежить в основі зовнішньополітичної стратегії країни, і, на відміну від більшості європейських країн, загрози основам державності Молдови є більш ніж реальними...

5 квітня у Молдові відбулися парламентські вибори, перемогу на яких здобула, за попередніми даними, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) – партія правлячого Президента Володимира Вороніна. Отримавши 49,91% голосів виборців, ПКРМ зможе сформувати абсолютну більшість у Парламенті Молдови й проконтролювати вибори Президента країни (обирається Парламентом).


Вже 7 квітня оголошення попередніх результатів вибрів спровокувало масові протести в Кишиневі – столиці Молдови. Кілька тисяч маніфестантів взяли штурмом будівлі Парламенту та адміністрації Президента Молдови. Протягом двох діб влада взяла ситуацію під власний контроль, офіційно звинувативши сусідню Румунію в організації спроби державного перевороту в Республіці. Молдова оголосила посла Румунії персоною нон грата та запровадила візовий режим із цією сусідньою країною. Офіційний Бухарест заявив про свою повну непричетність до подій в Кишиневі.


Окрім внутрішньополітичних мотивів та паралелей із «кольоровими революціями» на пострадянському просторі криза в Молдові має важливий зовнішньополітичний вимір та впливає на національні інтереси України.


Зовнішня політика Президента Вороніна була чимось схожою на українську. В її основі лежала своєрідна концепція багатовекторності, націлена на врівноваження впливу Румунії та Росії. Збереження суверенітету та територіальної цілісності Молдови – а лише за таких умов комуністи можуть надалі утримувати владу – лежить в основі зовнішньополітичної стратегії країни, і, на відміну від більшості європейських країн, загрози основам державності Молдови є більш ніж реальними. Невелика країна має на власній території потужне джерело сепаратизму; а сусідня країна – член ЄС, НАТО та спадкоємиця «Великої Румунії» - не приховує мрій про возз’єднання Молдови з власними територіями. Ситуація ускладнювалася етнічними, мовними та історико-культурними рисами населення Молдови, а також дивною конфігурацією політичної системи країни – останнім оплотом комунізму в Європі.


Основним важелем впливу Росії був і залишається Придністровський конфлікт. Присутність російських військ, політика Росії щодо управління конфліктом в цілому довгий час визначали коло основних проблем у російсько-молдовських відносинах. Стосунки Вороніна із російськими керівниками пройшли дивний й довгий шлях, на якому змінювали один одного періоди взаємної підтримки та охолодження. Росія була потрібна Вороніну для створення противаги румунському впливу; але в той же час являла собою загрозу, сприяючи розгортанню подій Придністровського конфлікту в небажаному напрямі. Керуючись цими складними міркуваннями, Воронін відмовився від запропонованого Росією 2003 року плану Козака з врегулювання конфлікту в Придністров’ї, чим відкрив етап охолодження російсько-молдовських відносин та, між іншим, створивши передумови для активізації ролі України у врегулюванні конфлікту.

Румунія впливає на Молдову по-іншому. Використовуючи історичну близькість народів, вона намагається застосовувати «м’яку силу» для створення передумов для дедалі тіснішої інтеграції. Після вступу до ЄС ця стратегія отримала додаткові можливості. Сьогодні Румунія реалізує в Молдові багато таких форм впливу, які Росія намагається застосувати, зокрема, на території Грузії, а саме пропонує власне громадянство для молдован. За деякими даними, близько чверті населення Молдови вже звернулися за румунськими паспортами.


За наявності таких різних, але в обох випадках надто серйозних загроз, ефективність зовнішньої політики Молдови залежить від її збалансованості та обережності. І саме це поставлено під сумнів в результаті подій початку квітня у Кишиневі. Оголосивши Румунію організатором акцій непокори та вдавшись до безпрецедентно рішучих кроків, Президент Воронін може заплатити за збереження влади різким погіршенням стратегічної обстановки та крахом політики «багатовекторності по-молдовськи».


У випадку погіршення стосунків із Румунією зросте залежність Молдови від Росії. Першою й найважливішою точкою реалізації такої залежності стане Придністровський конфлікт, що прямо зачіпає інтереси України. Росія намагається реалізувати в Придністров’ї сценарій, який інтересам України не відповідає. Загрозливе становище Вороніна може змусити його схилитися до де-факто прийняття основних положень, у свій час включених до плану Козака, і в цілому збільшить його залежність від Москви, зокрема й в питаннях, пов’язаних із енергетичною політикою.

В такій ситуації Україні не варто займати традиційну вичікувальну позицію. Інерція розвитку подій призведе до небажаних результатів. Можливості для втручання обмежені, але вони є, і можуть мінімізувати для нашої держави ризики, пов’язані із молдовською політичною кризою. По-перше, Україна має додати зусиль для мінімізації рівня насильства в ході розв’язання кризи. Маючи власний досвід подібного роду та використовуючи роль регіональної держави та важливого партнера Молдови, Україна може застосувати широкий спектр засобів – від консультативної допомоги до посередницьких послуг – задля якомога більш толерантного завершення внутрішнього конфлікту. Будь-які репресії, що можуть його супроводжувати, не тільки підриватимуть легітимність державної влади в Молдові, але й перешкоджатимуть розвитку громадянського суспільства у довгостроковій перспективі. А саме активне громадянське суспільство – запорука успіху як «плану Ющенка», так і української стратегії у відносинах із Молдовою в цілому.


По-друге, Україна може запропонувати дієві механізми нормалізації румуно-молдавських відносин, насамперед через формат регіональних міжнародних організацій. Для цього можна задіяти механізми економічної взаємозалежності в рамках ОЧЕС, регіональних транспортних та торгівельних ініціатив. «Холодна війна» та «залізна завіса» на румуно-молдавському кордоні за великим рахунком не відповідає інтересам України.І, нарешті, по-третє, Україні варто активізувати власні посередницькі зусилля у Придністровському конфлікті, в тому числі і з метою попередити виникнення вакууму впливу. Для цього комплекс заходів на регіональному рівні можна доповнити включенням молдовського питання до порядку денного україно-російських відносин.

Криза в Молдові є черговим викликом стабільності та безпеці пострадянського простору. Як і війна на Кавказі серпня минулого року, цей виклик прямо впливає на інтереси України. Адекватна реакція на ці кризи має враховувати той факт, що епоха демократичних ідеалів у зовнішній політиці на пострадянському просторі минула, відкривши, під впливом Росії, дорогу принципам realpolitik. Події навколо Грузії яскраво продемонстрували, що зовнішньополітична позиція, яка не відповідає цим змінам, буде програшною. Врахування цього досвіду необхідно для захисту інтересів України від викликів молдовської кризи.