ЗАСТЕРЕЖЕННЯ:

Центр дослідження міжнародних відносин (CIRS) не несе відповідальності за зміст матеріалів в даному розділі і не обов'язково поділяє погляди авторів цієї публікації.

Матеріал підготовлено студентами 5-го курсу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Коли йдеться про поняття «стратегічна культура» на думку одразу спадають великі імперіалістичні країни, що протягом століть мали можливість розвивати та вдосконалювати модель своєї поведінки, і перш за все йдеться про громадян, які формували в собі національну свідомість. Більшість аналітиків сходяться в думці про те, що стратегічна культура України як така відсутня. Наша ж група аналітиків-початківців сходиться у думці, що стратегічна культура України якщо ще й не чітко сформована, то знаходиться на тій стадії розвитку, коли вже  можна дослідити основні ознаки та тенденції її формування.

Загалом можна сказати, що на розвиток української стратегічної культури вплинули і впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори.

Серед внутрішніх факторів можна виділити:

1. відсутність традиції державотворення – перебуваючи сторіччями під владою Російської імперії, Україна була вимушена «формувати» свою самобутність під жорстким контролем останньої.

 

2. формування нинішньої політичної еліти ще за радянських часів – майже 50 % нинішньої політичної еліти є нащадками радянського виховання, які діяли згідно встановленої ідеології. Після зникнення СРСР ідеологія зникла і залишився лише приватний інтерес, який є вирішальним при прийнятті рішень сьогодні.
   

 

3. часткова руйнація фундаментальних релігіозних та морально-культурних цінностей – процес приниження та заперечення української культурності був закладений ще радянським режимом, і активно продовжує розвиватись ще й нині.
   

 

4. полярність регіонів країни – вони належать до різних цивілізаційних угрупувань і орієнтуються переважно на «сусідні» до них цінності, а не на побудову спільних загальноукраїнських універсалій.
   

 

5. трансграничне геополітичне положення

Зовнішнім фактором є тиск світових лідерів на формування зовнішньо-політичної позиції України.

На нашу думку, основними положеннями, що розкривають українську стратегічну культуру, є:

• Підданські відносини до будь-якого центру реальної влади. Брак сильної зовнішньополітичної стратегії та намагання догодити і тим, і тим породили протиріччя між політичними елітами України, внаслідок чого її позиція на світовій арені стала слабшою, і тепер вона неспроможна навіть намагатись диктувати свої вимоги світовому співтовариству, внаслідок чого ми вимушені дуже часто поступатись своїми позиціями на користь амбіцій інших держав.

 

• Стратегічна культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський та постколоніальний характер. Важливе місце в ній займають елементи комуністичної ідеології, радянсько-більшовицькі стереотипи, сформовані у минулому політичні переконання й настрої. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Так, прикладом, можуть слугувати традиційна орієнтація деяких політичних еліт на російський напрямок, комплекс «молодшого брата», постійне слідкування за реакцією РФ на будь-які зовнішньополітичні українські дії.

 

• Стратегічна культура українського народу на сьогодні не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Більшість політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто стратегічній культурі України властива неорганічність.

 

• Вплив практики та культури підприємництва. Спостерігається вплив великого бізнесу на розробку зовнішньополітичних стратегій України. Особливо, коли цей український бізнес активно викуповується іноземними меценатами, які потім мають можливість впливати на фінансово-економічну ситуацію в країні.

 

• Нерозвиненість громадських позицій. Політична апатичність, зневіреність українського населення у державній владі створюють негативні умови забезпечення національної безпеки України.

 

• Недостатньо розвинений індивідуалізм. В Україні існує досить песимістична оцінка власного потенціалу і невпевненість у можливостях його реалізації, принаймні в межах українських кордонів.

 

• Заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів. За ідеологічною спрямованістю для стратегічної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Сучасні процеси формування демократичної стратегічної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв’язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинили формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України. Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза виникнення нового тоталітаризму, поставленого вже на службу національній ідеї. Необхідний довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократії, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми, що мають інші політичні та ідейні погляди, повага прав особи і меншин.